Школа "Народжувати"

Дитина у нас була бажана і запланована методом регуляції зачать (вимірювання температури та спостереження за слизом). Про цей метод я дізналася від пані Зореслави, яка і допомогла мені відразу встановити приблизну дату зачаття та термін пологів.

З перших місяців вагітності ми з чоловіком відвідували навчання, які провадила пані Зореслава, де ми вчилися дихати діафрагмою і розслаблятися. Тут вперше дізналася, що пологи це не біль а лише важка фізична праця і зрозуміла, що завдяки певному типу дихання пологи можуть бути безболісними і для мене і для дитини. Це допомогло позбутися відчуття страху. Ми з чоловіком відразу вирішили, що підемо на сімейні пологи і тому відвідували навчання разом. 10 листопада (тобто більш ніж за 2 тижні до терміну пологів) мій дільничний лікар наполягала, щоб я лягла в лікарню заздалегідь, бо у мене трохи піднявся тиск і мала діагноз ревматизму ( мітральна вада серця). Я не хотіла проводити стільки часу в лікарні, тому залишалася в дома. Тиск кожного дня був високий, що мене насторожувало, але в лікарню я не йшла, бо хотіла народити з мінімальним втручанням ліків, тобто найбільш природнім шляхом. Але тиск мій тримався 140/100 і тому 27 листопада, не відчуваючи жодних ознак пологів я пішла до лікарні. Тиск був 150/100 і лікар переконував мене, що це створює загрозу для мене та дитини і потрібно стимулювати пологи. Я не хотіла погоджуватися, але лікар переконував мене, щоб я 28 числа зранку о 7,00 почала приймати 6 таблеток дезаміноокситоцину через кожні пів години. Вночі з 27 на 28 я помітила виділення крові (це мабуть вийшов слизовий корок) і я зрозуміла, що це ознака перед пологами. Але все ж зранку випила одну таблетку і відразу о 7,00 відчула перейми кожна 1 хв з перервою в 3 хв через пів години. Я випила ще одну таблетку, перейми ставали щораз інтенсивніші. Решту таблеток я не пила. Я відразу почала застосувати дихання діафрагмою. Дихання 1-го типу мене втомлювало, бракувало повітря і було мало часу для розслаблення, тому я почала дихати диханням 2-го типу, що мені дуже допомагало.

О 8,00 мене перевели в пологове відділення. Лежати я не могла, бо більше боліло, тому під час перейми я ходила а під час розслаблення найлегше було стояти, спершись до стіни. Між переймами постійно хотілося пити, я пила свячену воду і під час розслаблення старалась відмовити одну молитву Богородице Діво…

Чоловік мав прийти у 10,00, але прийшов лікар і оглянувши мене пробив мені плодовий міхур, бо води ще не відійшли, а перейми були вже дуже інтенсивні (щохвилини). Лікар сказав випити ще дві таблетки, я сказала, що вип'ю, але не пила, бо перейми і без того були дуже інтенсивні.

Я продовжувала дихати 2 типом, що дуже полегшувало переносити перейми. 3 типом дихання було дуже важко дихати. Чоловіка лікар не пустив, а мені дуже бракувало присутності когось, хто б мені допомагав і підтримував. Акушерка була дуже привітна і чуйна. Заважало лише те, що вона постійно міряла мені тиск і серцебиття дитини (кожні 5 хв.)

Для цього треба було лягати, що мені створювало незручності, бо заважало зосередитися на диханні. Перейми були більш відчутні. Але серцебиття дитини було в нормі, отже я давала дитині достатню кількість кисню завдяки диханню діафрагмою.

Поруч зі мною лежала жінка, яка мовчки терпіла перейми. Вона дивилась, як я ходжу й інтенсивно дихаю і теж почала пробувати дихати.

Я дуже нервувала через відсутність чоловіка, почала панікувати, бо мені його дуже бракувало, але я старалася максимально зосередитись на диханні і розслабленні.

Мене постійно запитували, чи ще не відчуваю потребу тужитися, але я ще не відчувала. Десь в 11,00 мені ввели внутрівенно окситоцин і атропін. Ще щось ввели для зниження тиску. Після цього я відчула дуже інтенсивні перейми, майже без проміжків для розслаблення. Вони мене дуже втомили, але я продовжувала дихання 2-го типу, бо знала, що це єдине, що може допомогти мені та дитині.

Близько 11,40 почалися потуги. Нарешті пустили до мене чоловіка. Цей період був для мене найважчим. Мені забракло сил, мабуть треба було робити більше вправ для зміцнення м'язів рук, ніг, пресу, а також забракло вміння дихати - я не могла зорієнтуватися, як дихати між кожною потугою. Акушерки і лікар щось радили, а я не розуміла коли треба тужитися. Мене також положили в незручному положенні, майже зовсім горизонтально. Я просила, щоб дали мені подушку, щоб плечі були вище, але мене ніхто не слухав. Тужилась я теж неправильно, може не все зрозуміла під час навчання. Я відчувала, що спрямовую зусилля не в тому напрямку. Не думала, що все буде з такою швидкістю та інтенсивністю. Чоловік говорив, щоб я не тиснула в обличчя, але мені не виходило інакше.

Думаю, цей період був найважчий і для дитини бо тривав надто довго. Потім мені надрізали промежину ( я не відчула цього, лише зрозуміла зі слів лікаря) і наш хлопчик народився. Чоловік сказав, що це хлопчик. Я чекала, що мені дадуть його до грудей, але мене не слухали, що я у важкому стані, тиск був 170. мене почало трусити як в лихоманці. Потім ще зашили промежину, трохи відчувала біль, але все ж було вже досить легко. Дитину мені не дали,ввели внутрівенно щось, від чого я заснула

На мою думку, лікарі повинні більше враховувати потреби жінки під час пологів, бо все роблять як звикли і не хочуть нічого змінювати .

Дитині виставили 8 балів, напевно через брак мого вміння правильно тужитися.

Усвідомлення, що це моя дитина і що я народила, прийшло не відразу, в той момент взагалі ні про що не могла думати. Я лише знала, що дитина має бути зі мною і не розуміла чого його мені не дали відразу.

Дякую п. Зореславі за велику допомогу та підготовку до пологів. Думаю, що це навчання допомогло мені перш за все позбутися відчуття страху, а також допомогло дитині народитися без ускладнень.

Думаю друге дитя народити з врахуванням своїх недоліків і більш інтенсивно займатися фізкультурою.