Школа "Народжувати"

Я боялася пологів найбільше, зі страхом проходила під вікнами пологового будинку звідки чулися крики жінок і дітей. З дитинства мала страх до пологів, бо випадково побачила по телебаченню фільм про пологи, де жінка кричала та мучилася. Отак в підсвідомості міцно закралося твердження, що пологи це страшно та дуже боляче.

А були у нас безболісні пологи! Саме такі, про які пишуть в книжках, що жінка повинна відчувати лише тиск, а не біль. Читаючи книгу Грентлі "Пологи без страху", думала, що легко йому говорити про це, не він ж родить.

Як все було:
З вечора ми з чоловіком прогулялися не на малі відстані і добре поїли перед сном. Мене трохи заболіла поясниця - так як розказують про передвісники пологів. Чоловік розмасував її, але про те що це перша фаза пологів почалася я навіть не думала, бо мала багато емоцій після робочого дня. Ми міцно заснули.

В 1 ночі почалися кров'янисті виділення і це не був корок. Симптом не дуже позитивний. На щастя всі пакунки в пологовий були давно поскладані і підписані. Вночі покласти щось ще в кульок було просто неможливо через сонливість та легку паніку. Ми помолилися та вирушили в дорогу.

Настрій був і спокійний і веселий, ми встигли виспатися. Я почала відчувати регулярні скорочення внизу живота. Практично кожні 5 хв, але ледь-ледь відчутні, тому я і далі була спокійна, думаючи що то ще не пологи.

В лікарню ми прибули пару хвилин по 2 годині ночі. Почалися стандартні процедури. Лікар мені сказав, що ще побачимо як і що. Але видно чоловікові вже сказали, що відкриття велике і що то справді пологи! Чоловік переодягнувся і приєднався до нас в пологовому залі для сімейних пологів. Кімната була дуже гарною і затишною, не було гнітючого відчуття лікарні. Почалися сильніші перейми, але я почувала себе затишно і спокійно. Під час перейми я ходила по кімнатах і присідала, дихала спершу першим типом дихання, а потім з наростанням перейми вже і другим типом. Кажуть, що дітки дихають так як мама підчас пологів. І справді, дитині зараз 3 тижні, вона часто і інтенсивно дихає як я. Між переймами я лежала, ми жартували і говорили про все що завгодно. Дійшло до пів 6 ранку. Перейми були сильніші. Я вже не могла багато говорити і замість того аби ходити, я присідала і звисала на колінах чоловіка - так нас вчили і так було мені дуже зручно. І так скоріше минала та хвилина перейми. Пити і їсти зовсім не хотілося. Мене не морозило і не кидало в жар. Лише були сильні кров'яні виділення під час перейми. Рівно пів 6 ранку ми перейшли в сусідній зал, де мене, як і всіх жінок посадили на високе крісло… Це був останній крок до зустрічі з донечкою!

До крісла і на кріслі я не відчувала болю, лише тиск на низ живота. На кріслі було вже важче справитися з тиском, бо не можна ні встати ні звисати на чоловікові, та і взагалі боїшся порухатися, щоб не потужитися випадково. Тут дуже допоміг третій тип дихання. Справді, без нього я б певне почала панікувати. Дихання послаблювало інші відчуття. Відкриття було повне, голівка гарно опустилася і за двома потугами, рівно о 6.00 наша донечка вперше побачила нас з татком! З негативів - мала малі тріщинки, але вони не такі страшні як здавалося мені вагітній. Та і скоро все загоїлося. Не бійтеся!

Кровотеча теж не вплинула на природність пологів, я вдячна лікареві, який не налякав мене і не почав кесарити. А присутність чоловіка перетворила пологи на велике свято!

Ми вдячні Богові за дар народжувати, за здорову донечку, за викладачів Школи для вагітних і за всіх людей, які за нас молилися в ту особливу травневу ніч.

Ольга