О четвертій я таки пішла в туалет і була здивована тим, що ніби мало пила напередодні рідини, а виходить її значно більше. Під дією сну, я пішла спати і у сні думати, а що якщо це води? Це питання мене стало ще більше турбувати і я знову проснулася, щоб переконатися у цьому. На цей раз відчуття того, що я не можу втримати сечу і з мене постійно підтікає (дуже мало, але регулярно) заставило всерйоз подумати чи готова я до пологів і пригадати собі увесь запланований сценарій для цієї події.
Я розбудила чоловіка і повідомила його, що здається прийшов довгоочікуваний час. Чоловік через сон сприйняв це спокійно... перепитав чи впевнена я... і що будемо робити? Я вирішила, що почекаємо переймів і тоді будемо знати напевно, а поки що продовжувати спати, бо треба набиратися сил... Через пару хвилин змушена була встати, бо у чоловіка почалася паніка і він мені не давав спати, а постійно питався - чи то є? чи то не забула? і тп. Взагалі-то, одна з моїх лікарів (я мала домовленості у двох пологових будинках) наголошувала мені, що як тільки хоч ложка вод відійде, то негайно (підкреслюю, негайно) їхати в пологовий і дзвонити їй! Але я собі вирішила, ну що я там робитиму так довго? Краще дома полежу... і для чого я будитиму зранку лікаря? Йому ж теж потрібно бути відпочити напередодні моїх пологів.
І тут почалися перейми - я спочатку їх не впізнала. Просто заболів низ живота - на пару секунд і відпустило, а через хвилин 20 знову, а потім знову... Я повідомляла чоловіка коли в мене перейми, а він записував в телефон годину, щоб орієнтуватися в інтервалах. Поки я вмивалася, чистила зуби, то чоловік по диханню (так як вчили у школі) розумів, що в мене перейма і зайвий раз мене не питав так чи не так? На початку я дихала так як вчили на школі для того, щоб це все пам’ятати, хоча не відчувала суттєвого болю і тому й не бачила результату дії дихальних вправ. Варто відмітити, що душ не тільки послаблює перейми, але в моєму випадку вони стали менш регулярними - інтервали були то 40, то 25, то 35 хв. Що стосується гоління і клізми, то на клізму я не спромоглася і таки не шкодую, бо в лікарні її зробили досить професійно.
О восьмій годині я вирішила повідомити рідну маму, що цей день настав, на що вислухала цілу лекцію, що я безвідповідальна і т.п. і негайно дзвонити до лікаря (мама є мама).

запасний варіант ...

Ось тут почалося те, чого не очікував ніхто з нас! Чи могла я собі подумати, що крім плану на пологи потрібно мати запасний варіант? Отож, телефонуємо до лікаря з Батальної, а він не бере трубку! Невже спить? Але вже ранок! У мене починає розвиватися паніка... що робити? Чоловік недовго думаючи телефонує іншій лікарці з Мечнікова. В трубку мене висварила, що негайно їхати в пологовий. Я намагалася заспокоїтись, що все ок і запевнити чоловіка, що навіть якщо не вийде йому бути присутнім на пологах, то я щиро вдячна йому за його бажання і підтримку. Ми поснідали, склали остаточний варіант сумок (у кожному пологовому давали список, що потрібно мати при собі і якраз день перед пологами чисто випадково ми закупили всі медикаменти необхідні на Мечнікова) і чоловік пішов заводити авто. Коли я вийшла до нього, то застала таку картину: в його автомобілі було мало бензину і він вирішив, що ми можемо не доїхати - хоча мало в його розумінні - це на 100 км не менше... тоді він вирішив перетасувати авто. Він так денервував, що я вже готова була сісти за кермо самостійно і відвезти нас в пологовий. Врешті чоловік зосередився і ми поїхали на Мечнікова. Корки на дорозі дратували тільки мого коханого, а мене насторожувало те, що кудись пропали перейми. Очевидно, ми надто довго збиралися в пологовий, бо до мене лікарка телефонувала декілька раз. Нарешті ми зустрілися з нею в приймальній кімнаті пологового. Мене оглянули, а точніше глянули на те, що я називала водами і так як я була після душу, і перейми пропали, то лікарка не була впевнена, що я правильно ідентифікувала початок пологів. Але тим не менше почали мене оформляти - паспорт, обмінна карта, якісь питання, переодягальня.

ліричний відступ...

я ненормальна мама - вирішила, що малюка треба зустрічати гарно, тому перед тим вся була при марафеті - манікюр, педикюр і зачіска, а тому я вирішила, що і сукня, яку я носила під час вагітності дуже б для цього підійшла (все рівно б я її вже не носила). Мене вмовляли і сварили, що в такому одязі не можна! Одним словом, насилу мене розділи і переодягнули в нічну сорочку. Далі була клізма - я очікувала набагато гірших вражень, але кудись одночасно подівалися відчуття сорому, дискомфорту і тп. Для мене тоді це все виглядало дуже природно і я розуміла, що лікарі, медсестри на то зовсім інакше дивляться, ніж пацієнти.

передпологовий покій...

Ліфтом відправили мене на останній поверх, де саме і знаходяться пологові зали і передпологові покої. А тим часом моя лікарка запевнила мого чоловіка, що дозвіл на сімейні пологи підписаний головним лікарем і вона тільки з’ясує коли йому можна приєднатися до мене. Переконалася, що мій чоловік має спеціальний одяг, а він до того готувався дуже відповідально - купив собі лікарський костюмчик зеленого кольору, шапочку, тапочки. Виходу у нас не було, ставити свої умови вже пізно, тож довелося чоловікові чекати, поки його закличуть, хоч як потім він мені оповідав, то він шукав головну лікарку для розмови! Отож, потрапила я на місце народження малюків і просто була шокованою! Уся та совдепія - білий кахель на стінах, побілки з "набризком", лікарські лямпи, як прожектори, страшенні койки і стогони з різних палат жінок, що от-от мають народжувати ввели мене в такий стан, що я сіла на ліжко в своїй палаті і почала просто плакати... зателефонувала чоловікові і просила його забрати мене звідси. Я вже не хотіла народжувати і вирішила, що нехай малюк чекає свого терміну.
В палаті я була одна, хоча там було три ліжка і це давало мені надію, що чоловіка зараз приведуть. Навпроти був пологовий зал. Двері відкриті, там теж три операційні столи, але ніхто ще не народжував. Була вже приблизно 10 дня (ну так, ми трохи довго збиралися ...). Прийшла акушерка і дала мені одіж для пологів. Я попросилася родити в своїй нічній (ну не могла я одягнути ту страшно-сіро-буро-малинову не то нічну сорочку, не то обідрану одіж із городнього опудала). Акушерка переконала, що потім моя нічна буде дуже страшною, а гарною мамою треба бути якраз після пологів, а не під час. Я одягнула ту страшилку і чекала своєї черги, коли мене подивляться на кріслі, бо лікарі ще мали сумніви чи я вже готова чи ні.
Нарешті мене викликали на крісло! Я ніколи не могла подумати, що для того щоб глянути, яке відкриття матки треба терпіти такі болі! Поки лікарі намагалися вивести шийку матки і перевірити відкриття, я вже дряпалась на стіну з того крісла і не могла зупинити сльози (вони самі лилися), я чесно із усіх сил намагалася закрити собі рота, щоб не верещати, але деколи крик виривався назовні. Нарешті мене перевірили - таки дійсно, тріснула навколоплідна оболонка, відкриття шийки матки на 2 пальці, а шийка матки довга і абсолютно не згладжена (у першачків спочатку повинне пройти згладження матки - типу як горловину гольфа стиснути-призібрати і опустити, а тоді відкриття - горловину гольфа розтягнути вбоки, бо хто родить повторно, то згладження і відкриття відбувається одночасно). Лікарка мене "втішила" щоб я налаштувалася на довгу роботу, що майже нічого не зроблено, а я зволікала з часом і вже стільки годин пройшло! Висновок - мене треба терміново стимулювати, бо переймів немає, а час біжить.

стимуляція...

Я для цього по списку купувала окситоцин, але лікарка сказала, що потрібно сильніший засіб. Мене підключили до системи (усе це я купила заздалегідь, а хто не мав, тому то обійшлося вдвічі дорожче) і поклали на ліжко. В той час ще одна вагітна з третіми пологами поступила до мене в палату, а згодом і ще одна. Взагалі в той день дуже багато народилося діток. Конвеєр був! Тому я вже зрозуміла, що чоловіка до мене не приведуть, бо усі палати зайняті. Нарешті почалися відомі мені вже перейми, я намагалася контролювати дихання і щоразу пробувала інший тип, щоб подивитися, який мені краще підійде. Я розуміла, що лежати, то не найкраще і було б добре, якби мені дозволили ходити, але моя лікарка запевнила мене, що наразі вона не може таке дозволити, принаймні потрібно щоб матка згладилась і тоді перейми будуть значно сильніші і вже не зупиняться (вона боялася, що в мене знову пропаде родова діяльність), а тоді я зможу походити. Рот пересихав і я час від часу пила воду. Моя лікарка попросила тільки зволожувати ротову порожнину, а не напиватися, бо я можу блювати. Так і сталося, але то не від того, що я пила воду, я її дійсно ковтала стільки щоб промочити лишень горло, бо біля себе мала її не так багато. Раптом відчула страшенну нудоту і почала кликати когось, жінка, що вже втретє родила покликала медперсонал і пояснила, що мене нудить (в мене була чергова перейма і я не могла говорити). Акушерка, не довго думаючи, дістала сусіднє судно (добре, що хоч порожнє) і підставила мені, я як то побачила, то мене ще більше знудило і увесь мій сніданок опинився в цьому судні. Потім принесли мені нормальний лоточок для цієї справи, але більше мені не знадобилося. Поміряли тиск - 120 на 80 - для мене це дуже високий і тому мене знудило. Відмінили мені той препарат і поставили окситоцин для стимуляції.
Перейму я відчувала, як біль внизу живота. досить сильний але терпимий. Я чемно дихала, хоча прийшла моя лікарка і сказала, що я неправильно дихаю - показала як треба, але мені то не допомагало, тому я дихала так як було мені легше, щоб не кричати, а мовчки терпіти болі! Час від часу приходила лікарка і вже на ліжку перевірила шийку матки - теж неприємно, але коли йде перейма, то вже байдужий той інший біль. Чомусь вона мене постійно підходила і питалася, чи відчуваю я вже біль у спині, внизу, де куприк. Я не відчувала. І якогось разу хотілось вже здурити, що ТАК відчуваю, аби вона перейшла вже до чогось іншого - так мені здавалося, що мої пологи просунуться вперед. Є момент, який я не пригадую. Здається, якось акушерка перевіряючи систему, щось вколола мені, бо між переймами я просто почала відключатися. При чім нічого не могла з собою зробити - просто засинала. Напевно, це було щось обезболююче. Хоча біль був таким же, але час мені пролітав дуже швидко, я лише прокидалася на перейму - дихала і знову відключалася. Перейми вже були кожні 5 хвилини, але навіть ці 5 хвилин сну мене просто рятували і я вже забувала попередній біль. Нарешті мене стало боліти і в поясниці. Лікарка перевірила відкриття і втішила мене, що я дуже добре попрацювала - шийка матки повністю згладилась і відкривається по всім правилам. Мені дозволили піти в туалет (я ніби не хотіла, але пішла) і дозволили походити по коридору і палаті. В коридорі стоїть біля стіни драбина. я намагалася спробувати під час перейми якісь пози для послаблення - і присідання, і нагинання, і обпирання на стіну, але таки мені легше було коли я лежала (пристосувалася чи що) і я пішла лягла. Перейми наростали, дихала я все шумніше і активніше, але таки і далі могла поспати між переймами. Котра була година навіть не знаю. Мама розповіла, що подзвонила до мене в 15.00, як я сказала не дзвони, бо в мене перейми щохвилини і поклала трубку, а я цього не пам’ятаю. Пригадую, що моя лікарка чемно сиділа біля мене і робила мені масаж спини, що дуже помагало мені... на її місці повинен був бути чоловік.

потуги...

Отже, лежу я лежу. Перейма від перейми - біль все більший і більший. Одну дівчинку з моєї палати забрали в родзал (дівчина феноменальна - у неї повне відкриття пройшло, а вона жодної перейми не відчула - ходила і дивилася на нас – мучениць переляканими очима). І тут під час чергової перейми мене почало тужити. Коли тужить, то це так ніби ну, дуже вже сильно хочеш в туалет і негоден того стримати. Я розумію, що тужитись не можна, пробую новий комплекс дихання. Помагає, але слабо - бажання тужитись ніде не дівається, хоча реально вдається не тужитись. Тужило мене тільки вкінці перейми - тобто десь 1 хвилину перейма і вкінці потуга. Потуги наростають, а я не можу нікого докликатись до себе. Вже кричу, що мене тужить, а медперсонал – не реагує. Хто вже в родзалі, хто десь лазить невідомо де. Інша сусідка по палаті вже теж в стані перейми і не може закликати нікого до мене. Я телефоную лікарці. Вона не бере трубку (в той момент в пологовий поступала ще одна її пацієнтка). Ну, думаю, все! Народжу зараз тут сама. Вже кричу на все горло, що мене ТУЖИТЬ! Прибігла моя лікарка. Глянула і кричить - терміново на стіл. Пройшла перейма – мене піднімали з ліжка так, щоб я бува не сіла, бо голівка вже в проході. Я так тішилась, що дурна, що от вже зараз я народжу і буду найщасливіша жінка на світі. Мені допомогли вилізти на стіл і лікарка каже, щоб я її добре слухала і робила, що вона скаже, тоді я не порвуся, бо шкіра в мене еластична ( з чого вона це взяла?). Я для себе твердо вирішила, що яких би то зусиль мені не вартувало - я так і робитиму!

фінішна пряма...

і так. Стіл, на столі я. Ноги заставили розставити і в щось вперти, руками схопитися за поручні і тягнутися чи впиратися в них. Я з острахом кажу: "ой, перейма починається". Лікарка мені сказала приготуватися тужитись. До речі, там в лікарні усім пацієнтам хто не розуміє, як то тужитись - кажуть просто - какай! Я вхопилася за ці поручні, набрала повітря в груди і потужилась. Добре! - крикнула лікарка,- досить. Чекаємо наступної перейми (ну то може пару секунд інтервал був). Я зауважила біля себе купу медперсоналу - і моя лікарка, і акушерка і медсестри і як я потім дізналася дитячий лікар, який вів мого малого усі три дні в пологовому. Я знову повідомляю, що от зараз почнеться перейма і не розумію для чого, але мені підставляють судно (мені ж робили клізму). Я спротивлюся, бо розумію, що вгору (таз піднявся на добрих 20 см) пхати малого значно важче і кажу, що краще я його вниз тиснути буду і прошу, щоб мені дозволили сісти - мені відмовили, бо вже пізно щось вигадувати - приготуйся тужитись. Знову я тужуся і тут раптовий крикак ушерки - СТОП! я чемно зупинилася, хоча тужитись хотілося дуже сильно, з під мене забрали судно і я відчула як мене пече шкіра. Що то таке питаю? Кажуть, голівка вже до половини вийшла, шкіра натягнулася от і пече. Я як зараз пам’ятаю, що питаюся, а якого кольору волоссячко в малого? Медики почали сміятися з мене і кажуть - русявий. У мене вже збираються сльози в кутиках Знову перейма і мені поступає сигнал тужитись, і я як потужуся, чую "стоп!", але де там! Мене вже не зупинити, я тужусь що є сили до кінця. і зараз випхала всього синочка назовні. Здається, лікарі ледь встигли його піймати (не можна за одну потугу випихати дитину, бо коли пройде голівка - це як правило 2 потуги, то потім дитинка перевертається, щоб плечка легше пройшли). Мені шльопнули на живіт мого бобасика і він такий увесь в біло-червоному слизі лежить на мені і смокче палець. Я заплакала. В ту мить я була така щаслива, що не можу передати це відчуття словами. Увесь біль моментально забувся і я вже хотіла чим швидше обняти його і залишитись з ним на одинці.

найважчі моменти для мене..

Дитинка пролежала на мені не більше 15 секунд, як її вже забрали і понесли на стіл – міряти, важити, відсмоктувати рідину і тп. І тут до мене доходить, що моя дитина не плаче! У мене паніка і я намагаюся не відривати погляд від дитини і акушерки, яка понесла дитину. Той стіл знаходиться в голові породіль і мені довелося добре скрутитися щоб дивитися, що там з моїм малюком. Пригадую, що лікарка щось намагалася мені сказати про те, що ще залишилось родити місце, але я постійно повторювала, що з дитиною? чому він не плаче? Лікарі на кожне третє моє таке запитання казали, що все добре, але він не плакав. Нарешті його хлопнули по дупці і він закряхкав собі тихенько. Акушерка запевнила, що не конче дітям плакати, що все з ним добре! В ту мить я дуже відчула, що саме це той момент коли мені потрібен був чоловік найбільше, бо я ні про що як про дитину думати не могла, в голові одразу думки, що дитина мертва, що зараз підмінять і тп. Як я тепер розумію, то спав він через той укол, що ввели мені і я теж спала. А власне, через те, що він не кричав, то й отримав 8 балів за шкалою Апгар (максимально 10, але за крик нам поставили нуль).
Як я почула, що синок живий, але просто вже заснув, то одразу включилася в родовий процес далі - згадала, що потрібно простимулювати соски і стиснути промежину 10 разів, стиснути я намагалася, але не відчувала чи я стискаю чи ні. Місце родилося моментально, разом з місцем відійшли ще води.
Емоційне переживання щодо дитинки я напевно й досі відчуваю, як депресію... перенервувалась я тоді серйозно! Але був ще один неприємний момент у пологах – це вже фізичний біль. Нестерпний фізичний біль! Лікарка оглянула мене чи я не порвалася (мене не різали) і сказала, що все добре - я ціла і неушкоджена. Ззовні. А от в середині на шийці матки тріщинка пішла. Це тому, що я зараз стрімко випхала малого на волю. Ну мене тішило, що то не ззовні, а зсередини і не розрив, а тріщинка. Новокаїн вкололи, але я радше стала не відчувати ніг, ніж шийку матки. Шили як наживо! Боліло так, що я думала, що краще ще 10 раз народжу, ніж терпітиму накладання швів. Всього їх було три, але я викручувалась з болю і заваджала (ненавмисне) лікарці, тому то все було дуже довго і болюче. Ті шви - то найбільший фізичний біль моїх пологів (ще досі дають про себе чути), а незнання що з малюком - це мій емоційний удар!

малюк..

Малюк мій вивалився за один раз. Його ледь встигли піймати. Коли вже всі процедури йому зробили і мене зашили, то я стала вимагати прикласти його до грудей і зрештою привести чоловіка! Це сімейні пологи як не як? Перш, ніж показати мені малюка - сказали: Мамочко Ви тільки не лякайтесь, у Вашого синочка (це до речі вперше мені сказали стать дитини - лікарі видно від несподіванки, що він так хутко вибрався з утроби, забули мене привітати з сином) є невеличкий синець на щічці - просто він виходив з ручкою, підпертою під щічку і то все було обмотане пуповиною двічі, але, дякувати Богу, пуповина довга була і він не був придушений. Приклали мені мого горобчика до груді, він одразу взявся смоктати. Синця я не побачила, а може це материнська сліпа любов. Я так того синця і не бачила потім – просто на одній щічці була висипка, яка швидко зійшла. До грудей прикладають ненадовго. Але я була тоді більш, ніж щаслива, що все було по правилам! Оскільки дуже швидко активувалися інші вагітні і треба було звільняти стіл - мене перекинули на каталку, поклали грілку з льодом і вивезли в коридор. Ага, пригадала, що поки мене шили, то мені сказали запам’ятати вагу (3500), довжину (53) і годину народження малюка (15.25). Після накладання швів я одразу взялася телефонувати до чоловіка і вітати його, що він вже тато! Через пару секунд тато був біля нас, як він розповів, що підняв великий скандал у лікаря, за те, що він пропустив народження дитини. (щоб компенсувати зіпсуті сімейні пологи лікарка виписала йому вільне відвідування до мене в будь-який час). Татко наш плакав від щастя і взявся робити фото сесію нашому коцюрупкові. Після того малюка повезли вниз (на поверх нижче) і я вимагала, щоб мене завезли до дитини негайно. Моя лікарка спитала мене чи я буду цю ніч з малим чи віддам в яслі. Які яслі? Мені не треба було відпочивати, я була не стомлена і страшенно хотіла побачити свого зайця! Мене повезли до малюка.

післяпологовий період...

про цей період коротко скажу. Я попала на 3-й поверх. Цей поверх, щойно після ремонту. Палати майже всі від Антошки. Я попала саме в таку. Ремонт а-ля євро, нормальні вікна, ліжка широкі і з пультом управління - типу підняти собі голову, опустити ноги і тп., люльки для дітей кольорові, столики пеленальні модні і інших купа дрібничок. В палатах лежало по двоє. На поверсі є два душі і два туалети, сантехніка вся нова, тепла вода є цілодобово. В палаті теж є умивальничок. Мене поселили в номер і прийшли за одягом для малюка, бо його там завернули в жахливі коцики, пелюшки і тп.
Нарешті принесли мені моє жабенятко. Я лежала і плакала від ейфорії. А він собі міцно спав. Я дала йому груди і хоч приклався він мені неправильно (я з 15 хв. мучила і його і себе). Але так ми лежали довго. Я написала смс і відправила усій телефонній книжці. І тут почалися вітання. Телефон не витримав і дуже швидко сіла батарейка. Тим часом мій коханий поїхав і роздрукував фото, показав усім рідним і вже ввечері прийшов до мене з вечерею. Ми довго лежали втрьох і розглядали, що ж то в нас вийшло. На кого схожий наш синочок і тп. Таке цікаве відчуття, коли розумієш, що від тебе в тому малюку нічого не залежало – природа сама вибрала ті гени і спадковість, яку захотіла.
Малий у мене досить спокійний був, спав і їв. Я могла спокійно піти в туалет чи на поверх нижче до масажистки, а він собі тихенько сопів. Я тільки на другу добу почула як він плаче (коли прийшли робити ранкові процедури дітям). На другу добу в нас відпав пупок і я вже хотіла, щоб мене виписали, але три доби це мінімум. Довелося ще одну ніч ночувати (до речі, в пологовому сказали мені, що краще виписуватися не пізніше 3-ої доби, бо потім дитинка заселяється флорою, яка є в лікарні, а до того тільки маминою. Тому і ймовірність інфікування стафілококом буде значно менша). Увесь цей час чоловік приходив до мене, приносив їсти і ми більше часу були в трьох.

закінчення...

Коли ми вже були в пологовому на Мечнікова телефонував лікар з Батальної. Виявляється у нього була складна операція і він не міг в той час говорити. Фактично якби ми дочекалися, то можна було б їхати туди і мати реальні сімейні пологи, але тут стояло питання часу, від якого залежало життя моєї дитини, а не когось, кому вже роблять операцію. Зволікати ми не могли і я вдячна чоловікові, що не зважаючи на те, що це ламало всі його плани, ми таки поїхали в альтернативний пологовий.

Чи допомогли мені курси для батьків і дихальні вправи? Так, допомогли. Принаймні, я розуміла суть пологового процесу, що за чим відбувається і розуміла, що від дихання залежить не тільки кисневе постачання моїй дитині, а й те наскільки я змучуся, скільки збережу сил на останні потуги, настрій і т.п. Зрештою, я могла дихати і думати про пологи, а не верещати, як інші жінки і вже на столі кричати, що вони не мають сил.

В цілому я задоволена пологами і сміло б наважилась на ще одні. Пологи для мене були меншим випробовуванням, ніж перевірка відкриття матки і накладання швів. Після швів, я пару днів не могла нормально ходити, бо щось всередині тиснуло на шви і вони дуже боліли, і важко було сидіти. Зараз значно легше, але інколи вечорами матка ще дає про себе чути.

Я дякую усім лікарям, вчителям зі школи і своїй сім’ї за те, що посприяли тому, що я стала найщасливішою жінкою на землі, що я стала мамою чудового Тимофійчика, що ми разом з чоловіком пройшли цей шлях (хоч і не так як планували). Хоч дуже важко висловити словами свої відчуття, але це неперевершене диво - появи дитинки на світ, залишило в мені незабутній теплий спогад і подяку Богові за такий чудовий ДАР!

Усім бажаю легких пологів і здорових діток!